ОСОБЛИВОСТІ ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ ДЕРМАТОЛОГІВ: ДОСВІД УКРАЇНИ, ФРАНЦІЇ ТА ІТАЛІЇ

Анотація

Підготовка лікарів-дерматологів у сучасному освітньому просторі демонструє суттєві міжнародні відмінності, що формуються під впливом моделей організації систем охорони здоров’я, історичних традицій та освітніх підходів. У країнах Європейського Союзу дерматологія та венерологія здебільшого розглядаються як інтегрована спеціальність, тоді як в окремих національних системах простежується інституційне розмежування напрямів, відмінності у тривалості післядипломної підготовки, механізмах відбору та підходах до оцінювання. Одночасно швидке впровадження цифрових інструментів і рішень на основі штучного інтелекту (ШІ) у клінічну практику актуалізує потребу у посиленні доказової складової підготовки, розвитку навичок роботи з даними, критичного аналізу алгоритмів та безпечного використання цифрових сервісів. Мета. Здійснити порівняльний аналіз структури додипломної та післядипломної підготовки дерматологів в Україні, Франції та Італії з урахуванням організаційних особливостей спеціалізації, інтеграції дерматології з венерологією, залучення здобувачів до клінічної практики, а також потенційних напрямів модернізації системи піготовки лікарів дерматологів в Україні. Матеріали і методи. У дослідженні використано комплекс взаємодоповнювальних загальнонаукових і спеціальних методів, саме: бібліосемантичний – для вивчення нормативно-правових актів, освітніх програм і регламентуючих документів, що визначають підготовку лікарів-дерматологів у різних країнах; порівняльного аналізу – для зіставлення загальної структури систем підготовки лікарів-дерматологів, тривалості та змісту клінічної практики, підходів до оцінювання результатів навчання, особливостей освітніх моделей, механізмів професійної спеціалізації та вимог до допуску до самостійної клінічної практики; теоретичного узагальнення – для систематизації отриманих результатів, виокремлення спільних і відмінних рис досліджуваних моделей підготовки, а також формулювання висновків щодо перспективних напрямів удосконалення професійної підготовки лікарів-дерматологів в Україні. Результати. Нами проаналізовано документи, які регламентують інтернатуру та безперервний професійний розвиток в Україні, нормативні вимоги доступу до медичних спеціальностей у Франції, а також механізми забезпечення якості університетської медичної освіти в Італії. Українська система зберігає державнорегульовану переважно теоретично орієнтовану модель з пізнішим клінічним залученням та коротшою спеціалізацією (близько двох років) у форматі інтернатури. Франція застосовує жорстко стандартизований шлях із національним рейтинговим відбором і чотирирічною резидентурою (DES), що передбачає структуровані ротації та науковий компонент. В Італії після державної кваліфікації випускники проходять конкурсний відбір до шкіл спеціалізації тривалістю 4–5 років, із вираженою практичною спрямованістю, процедурною підготовкою та міждисциплінарною інтеграцією. Висновки. Встановлено визначальні відмінності між системами, які полягають у тривалості та організації спеціалізації, ступені «входу в клініку» і механізмах кадрового відбору. Гармонізація стандартів із збереженням національних традицій, а також цілеспрямоване адаптація кращих світових практик можуть сприяти підвищенню якості підготовки дерматологів в Україні та посиленню професійної мобільності фахівців.